Borys Javir (borys_javir) wrote,
Borys Javir
borys_javir

Category:

Збручанський культовий центр: Богит, Ґовда, Звенигород. Частина 1: Богит

На захід!


10 жовтня 2012 року нового європейського літочислення я і мій товариш Василь вирушили у мандри. Особисто я здійснював свою мрію — відвідати основні розвідані археологами сакральні городища слов’ян, які проживали в Медоборах.


Частина 1. Частина 2. Частина 3.


Згідно із наразі відомими відомостями, у ранньому Середньовіччі на території Галичини проживали склавени, які пізніше увійшли у державне утворення Біла Хорватія (О. Корчинський, В. Ідзьо). Наскільки відомо, частини білих хорватів та білих сербів вийшли з цих земель у 4-7 століттях внаслідок угоди із Візантією, аби заселити сучасні Сербію, Боснію, Хорватію (К. Багрянородний). Орієнтовно в кінці 9 — початку 10 століття державне утворення білих хорватів переживало не найкращі часи, різні його частини брали протекторат то Великої Моравії, то Угорщини, а потім і Польщі. В кінці 10 століття велика територія Білої Хорватії внаслідок військових походів руського кагана Володимира перейшла під владу Русі. З тих часів почалася русифікація (від слова Русь) цих земель. Внаслідок війн у 10-11 століттях частина колишніх хорватських центрів занепадає (О. Корчинський).


Збручанський культовий центр. Так званий Збручанський культовий центр виник за даними археології (І. Русанова, Б. Тимощук) ще коло 6-5 століть до нової ери. Він переживав то етапи розвитку, то етапи стагнації. Останнє піднесення почалося орієнтовно у 10 столітті та завершилося у 13. Також є інформація, що масові паломництва у Звенигород відбувалися ще у 14 столітті, а невеликі обряди у Медоборах були до середини 17 століття. Культовий центр об’єднував кілька наразі виявлених городищ, розташованих на вершинах чи схилах гір Медобірського хребта (Богит, Ґовда, Звенигород та інші), та села-супутники.

ZKC_mapa

У 1848 році у річці Збруч було знайдено Збручанський образ (так званий ідол Святовита), що й стало передумовою до наукового дослідження терену. Згаданий ідол було відносно акуратно залишено у річці, на ньому не було виявлено суттєвих пошкоджень, що дає підстави думати, що його сховали самі язичники в часи, коли культовий центр почав занепадати, а тиск християн суттєво посилився. В ході розкопок (І. Русанова, Б. Тимощук) знайдено ідол в Звенигороді, який було закопано в ідентифікованому як храм приміщенні...

* * *


Ми з другом вийшли з автобуса у селі Личківці, що неподалік від містечка Гусятин, піднялися на гору, де колись стояв замок (тепер тільки частина стіни від нього), оглянули руїни старого костелу та спустилися вулицею до річки, звідки направилися до лісу. Гарна погода сприяла мандрам. Пройшовши повз будинок відділення заповідника “Медобори”, направилися на схід, потім дорогою лісом на північ і незабаром вийшли на заплаву річки Збруч.

DSCF0409_1

Річка Збруч

Річка Збруч — тисячолітній кордон між різноманітними етнічними, культурними, державними формаціями. Звісно, не категоричний, не універсальний, але в багато чому визначальний і до цеї пори. В деяких місцях це досить тонка річка, але в історії відіграла, відіграє і ще відіграє, мабуть, неабияку роль.

DSCF0408_1

Ожина неподалік річки.

Місце, де ми вийшли до Збруча є орієнтовним місцем знахідки Збруцького ідола. Того року, коли його знайшли, була сильна посуха, ріка обміліла і стало видно верх давньої статуї. Побачивши капелюха, який стирчав з-під води, місцеві люди, за переказами, спочатку подумали, що то людина...

DSCF0405_2

DSCF0413_1

По ліву сторону поля — ліс, по праву — дерева над Збручем.

Трохи південніше розташоване велике за площею Дівоче поле. Взагалі, якщо брати різні мапи і розповіді жителів довколишніх сіл, то те Дівоче поле тягнеться вздовж Збруча ледь не від підніжжя Богита і аж чи не до села Трибухівці.

Чому Дівоче? Та звісно, що з ніякими дівчатами в прямому значенні воно не пов’язане. Назва походить від стародавньої богині Діви (Діванна, Дівонна, Дзєвонна тощо — залежно від вимови тієї чи іншої слов’янської мови). Культ Богині відомий не лиш у слов’ян, а й у всій Європі (М. Козлов, Б. Рибаков, М. Гімбутас).


Погрівшись під променями осіннього сонця, ми відправилися назад у ліс. Взяли напрям на південний захід в сторону найближчої вершини (непідписаної на мапі). Ці місця мене приваблювали вже давно і не дарма. Без спеціальних пошуків ми знайшли під скалами місцину, де валуни були викладені так, що утворювали колоподібний замкнутий простір із входом, орієнтованим на захід.

DSCF0416_1

DSCF0417_1


Гіпотетична споруда розташована на схилі. Над нею височіє невеличка (в кілька метрів висоти) скала, на вершині якої проглядається колоподібна ділянка. На мапі І. Русанової та Б. Тимощука ці місця є “білою плямою” - або не досліджувалися, або тут таки нічого нема. Враховуючи певні обставини, схиляюся до першого.

В процесі розмови виявилося, що на мобільному телефоні друга є застосунок, за допомогою якого можна шукати метали. Коли ми наближали пристрій до мого ножика, рівень електромагнітного поля піднімався до 60-62 одиниць. Коло ґрунту був в рамках 38-42. Звісно, телефон не є досконалим для подібних замірів, але наш інтерес задовільняв. Рідше — розпалював...

DSCF0419_1


Потім ми піднялися на досить високу скалу, яка є частиною безіменної на мапі гори. Правда, гора має понад 400 м над рівнем моря.

З вершини відкрився чудовий краєвид на лівий бік Збруча і приголомшливий вигляд вниз. Зробивши кілька знимок, ми відправилися по хребті на північний захід тонкою уривчастою стежкою. Деколи вона губилася в лісі, потім знову з'являлася. Незабаром вийшли на дорогу. Нею шли недовго, бо вона звертала у північну сторону, а ми мали брати все більше на захід — як ішов хребет Медоборів.


Невдовзі прийшли під гору Богит...


Богит. У Медоборах, які через особливість рельєфу називають горами, височіє гора Богит. Її називають по-різному: Богит, Бохит, Бохіт, Бохут. Гора доволі суттєво виділяється в околицях, тому й не дивно, що свого часу тут було сакральне місце.

На Богиті зафіксовано капище з місцем для ідола, жертовну яму, ритуальні наземні будинки та тимчасові заглиблені житла для паломників. Богит було оточене системою валів (досипалися, дороблялися і перероблялися у різні часові періоди) і ровів. У комплекс городища входили курганні та ґрунтові могильники з тілоспаленням, поселення-супутники. Під час розкопок у жертовній ямі було знайдено перстень галицького короля Юрія І.

Священна частина із капищем та жертовником знаходиться у найвищій частині гори, відділена від інших частин городища символічним валом. Навколо капища знайдено 8 жертовних ям, майже посередині стояв ідол.

plan_Bohyt

План-схема городища Богит із книги “Язичницькі святилища древніх слов'ян”.


Друг був здивований із значної кількості дерев в околиці, які з одного кореня проростають трьома і більше стовбурами. Хребет йде на захід із невеличким схиленням на північ. Стежку, посипану жовтогарячим листям, добре видно поміж зелених трав, кущів та дерев.

DSCF0423_1

DSCF0424_1

По обидві сторони від стежки — вал.

Ми пройшли крізь вал. Його первісній частині вже понад 2500 років — місце мало культове значення уже тоді. Ліворуч відходила стежина до дольмену, а ми пішли вже добряче витоптаним шляхом, оглянувши по дорозі ями від жител.

DSCF0426_1

Богит. Місце житла. Позначене на мапі І.Русанової та Б.Тимощука.

Оглянуті ями співпадали із картою-схемою І. Русанової та Б. Тимощука. Ми з другом не ставили собі за мету робити глибокий аналіз відповідності мапи із тереном, це виходило само-по-собі.

DSCF0439_1

На місці капища ми знайшли невелику дерев’яну статуетку, приблизну копію Збруцького ідола. Фіґурка виконана з дерева, різьба доволі груба. Стоїть значно південніше місця, де стояв ідол (тепер там заглиблення, яке орієнтовно має функції жертовної ями — часто там застаю зерно, монети, інші жертви). У стародавніх жертовних ямах (а їх 8 навколо капища) свіжих жертв не виявлено, чи, принаймні, вони дуже незначні.


Із капища ми взяли керунок на південь і вийшли на вал. Ним дійшли до західного мису гори, на якому розташований жертовник.

DSCF0441_1

Священна споруда предків перебуває у досить занедбаному стані — за кілька століть валуни опинилися у менш впорядкованому стані, ніж теоретично були, усе заростає травами. Правда, є сліди сучасних язичницьких (неоязичницьких) ритуалів: деревце (у вигляді скандинавської руни Альґіз) із різнокольоровими стрічками (звичай поширений чи не по всьому материкові), жертви у вигляді зерна, монет, цукерок та інших продуктів харчування.

В день мандрів із жертовника їли зерно великі ворони (можливо, круки). Аби вони не гнівалися, що ми їх звідти відігнали (коли я з другом наблизилися, птахи піднялися високо у повітря і досить жалібно крякали десь поміж деревами), я залишив там кілька шматочків хліба.

DSCF0449_1

Залишки споруди над ритуальною криницею. На мапі-схемі археологів не позначено.

Після невеличкого обіду ми пішли до ритуальної криниці. Правда, нашу увагу привернула споруда, якої не позначено на карті-схемі І. Русанової та Б. Тимощука. Споруда представляє собою фундамент чи п'єдестал з каменю. Форма близька до квадратної. Сторони орієнтовані за сторонами світу.

Якщо стати спиною до споруди, то попереду - рівний майданчик, який завершується обривом, що зливається з ровом перед зовнішнім валом. У тому рові відразу під згаданим майданчиком є ритуальна криниця.

DSCF0450_1

Ритуальна криниця. Вид з краю майданчика.

Наразі криниця має трикутну форму і одна із стінок обвалилася та заросла травою. Колись, кажуть, М. Потоцький її був розкопав на глибше, ніж 10 метрів. Чи він там щось знайшов, чому вона станом на XX століття знову була закопана — невідомо.


Я з другом взяли курс на північний схід і, перейшовши городище, опинилися коло дольмену. Дольмен — то споруда із двох чи більше величезних каменів, поставлених вертикально й перекритих зверху ще одним.

DSCF0458_1

Є здогадки, що дольмени були закладені на значних теренах Європи населенням культури лійчастого посуду, яка орієнтовно була поширена 4000-2700 років до н.е., існувала паралельно до культури Трипілля-Кукутені на просторах від Скандинавії до Галичини (саме у представників КЛП вперше виникає ген сприйняття лактози). Якщо майбутні дослідження покажуть неперервність проживання людей на цих територіях та сакральне значення гори у ті часи, то історія Збручанського культового центру стане глибшою на три тисячоліття.

Дольмени начебто використовувалися їхніми творцями у поховальному обряді.


За повір’ям, бажання загадане при переході крізь ці “ворота світів”, обов'язково збувається. Два попередніх збулося, третій раз перевіряти не хотів.


На Богиті та околицях я й мій друг відчували потужну позитивну енергію. Здавалося, сила наповнювала нас. Так, відчуття доволі суб'єктивні, але нехай. Хочеться вертатися на Богит ще і ще.


Після дольмену ми вернулися до входу у городище і попрямували на північ. Йшли досить довгим валом. Як і було на мапі-схемі археологів, він повертав на захід.

DSCF0459_1

Вал, який йде на північ від городища Богит.

З валу ми зійшли і взяли керунок на північний схід. Трапилася стежка. Незабаром вийшли на дорогу, яка вела точно на північ. Дійшовши до перехрестя, ми повернули на схід — в сторону річки Збруч.

Десь через кілометр дорога у лісі пропала. Ми перейшли яр і знайшли ще одну, яка вела вздовж річки. Берег був відносно крутим. Коло дороги я помітив трухлявий корінь, подібний до черепа рогатої тварини.

DSCF0461_1

Взагалі, в тих лісах багато дивакуватих дерев, каменів.


_ _ _

2012, жовтень

Борис Явір Іскра




Tags: Богит, Галичина, гори, городище, дорога, друзі, майбутнє, мандри, минуле, мрії, осінь, святилище, слов'яни
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 11 comments