обернув ся

Make Galicia great again


G
M
T
<input ... > <select ... ><option ... >Визначити мову</option><option ... >Азербайджанська</option><option ... >Албанська</option><option ... >Англійська</option><option ... >Арабська</option><option ... >Африкaнська</option><option ... >Баскська</option><option ... >Бенгальська</option><option ... >Білоруськa</option><option ... >Бірманськa</option><option ... >Болгарськa</option><option ... >Боснійська</option><option ... >Валлійська</option><option ... >Вірменська</option><option ... >В'єтнамська</option><option ... >Галісійська</option><option ... >Гінді</option><option ... >Грецька</option><option ... >Грузинська</option><option ... >Гуджаратська</option><option ... >Данська</option><option ... >Есперанто</option><option ... >Естонська</option><option ... >Зулуська</option><option ... >Іврит</option><option ... >Ігбо</option><option ... >Ідиш</option><option ... >Індонезійська</option><option ... >Ірландська</option><option ... >Ісландська</option><option ... >Іспанська</option><option ... >Італійська</option><option ... >Йоруба</option><option ... >Казахська</option><option ... >Каннада</option><option ... >Каталонська</option><option ... >Китайська (Трад)</option><option ... >Китайська (Спр)</option><option ... >Корейська</option><option ... >Креольська (Гаїті)</option><option ... >Кхмерська</option><option ... >Лаоська</option><option ... >Латвійська</option><option ... >Латинська</option><option ... >Литовська</option><option ... >Македонська</option><option ... >Малагасійська</option><option ... >Малайська</option><option ... >Малайяламська</option><option ... >Мальтійська</option><option ... >Маорійська</option><option ... >Маратхі</option><option ... >Монгольська</option><option ... >Непальська</option><option ... >Нідерландська</option><option ... >Німецька</option><option ... >Норвезька</option><option ... >Панджабська</option><option ... >Перська</option><option ... >Польська</option><option ... >Португальська</option><option ... >Російська</option><option ... >Румунська</option><option ... >Себуанська</option><option ... >Сербська</option><option ... >Сесото</option><option ... >Сингальська</option><option ... >Словацька</option><option ... >Словенська</option><option ... >Сомалійська</option><option ... >Суахілійська</option><option ... >Суданська</option><option ... >Тагальська</option><option ... >Таджицька</option><option ... >Тайська</option><option ... >Тамільська</option><option ... >Телугу</option><option ... >Турецька</option><option ... >Угорська</option><option ... >Узбецька</option><option ... >Українська</option><option ... >Урду</option><option ... >Фінська</option><option ... >Французька</option><option ... >Хауса</option><option ... >Хмонгська</option><option ... >Хорватська</option><option ... >Чева</option><option ... >Чеська</option><option ... >Шведська</option><option ... >Яванська</option><option ... >Японська</option></select> <select ... ><option ... >Азербайджанська</option><option ... >Албанська</option><option ... >Англійська</option><option ... >Арабська</option><option ... >Африкaнська</option><option ... >Баскська</option><option ... >Бенгальська</option><option ... >Білоруськa</option><option ... >Бірманськa</option><option ... >Болгарськa</option><option ... >Боснійська</option><option ... >Валлійська</option><option ... >Вірменська</option><option ... >В'єтнамська</option><option ... >Галісійська</option><option ... >Гінді</option><option ... >Грецька</option><option ... >Грузинська</option><option ... >Гуджаратська</option><option ... >Данська</option><option ... >Есперанто</option><option ... >Естонська</option><option ... >Зулуська</option><option ... >Іврит</option><option ... >Ігбо</option><option ... >Ідиш</option><option ... >Індонезійська</option><option ... >Ірландська</option><option ... >Ісландська</option><option ... >Іспанська</option><option ... >Італійська</option><option ... >Йоруба</option><option ... >Казахська</option><option ... >Каннада</option><option ... >Каталонська</option><option ... >Китайська (Трад)</option><option ... >Китайська (Спр)</option><option ... >Корейська</option><option ... >Креольська (Гаїті)</option><option ... >Кхмерська</option><option ... >Лаоська</option><option ... >Латвійська</option><option ... >Латинська</option><option ... >Литовська</option><option ... >Македонська</option><option ... >Малагасійська</option><option ... >Малайська</option><option ... >Малайяламська</option><option ... >Мальтійська</option><option ... >Маорійська</option><option ... >Маратхі</option><option ... >Монгольська</option><option ... >Непальська</option><option ... >Нідерландська</option><option ... >Німецька</option><option ... >Норвезька</option><option ... >Панджабська</option><option ... >Перська</option><option ... >Польська</option><option ... >Португальська</option><option ... >Російська</option><option ... >Румунська</option><option ... >Себуанська</option><option ... >Сербська</option><option ... >Сесото</option><option ... >Сингальська</option><option ... >Словацька</option><option ... >Словенська</option><option ... >Сомалійська</option><option ... >Суахілійська</option><option ... >Суданська</option><option ... >Тагальська</option><option ... >Таджицька</option><option ... >Тайська</option><option ... >Тамільська</option><option ... >Телугу</option><option ... >Турецька</option><option ... >Угорська</option><option ... >Узбецька</option><option ... >Українська</option><option ... >Урду</option><option ... >Фінська</option><option ... >Французька</option><option ... >Хауса</option><option ... >Хмонгська</option><option ... >Хорватська</option><option ... >Чева</option><option ... >Чеська</option><option ... >Шведська</option><option ... >Яванська</option><option ... >Японська</option></select>
Звукова функція обмежена 200 символами
ціхо

Борис ЯВІР. ФАШИЗМ.

ФАШИЗМ. Коротко про...
Борис ЯВІР ІСКРА

Помилкою багатьох філософів було і є не пізнавати суті питання. Вони часто вловлюють зовнішні ознаки, не вміючи проникнути в глибину. Саме тому багато з тих, хто пише про фашизм, пишуть про нього як про частину правої ідеології, хоч, насправді, фашизм переважно лівий, і псевдоправий.

Brak dostępnego opisu zdjęcia.

Ідеологія фашизму тільки ззовні, через примарні алюзії до основ правої ідеології, здається правою (як то вважали Метью Лайонс, Умберто Еко), насправді ж вона “загальна”, навіть більше — вона ліва, адже, якщо права ідеологія за основу має природність, то фашизм, навпаки, або підміняє, гіпертрофує, збочує природність, або ж бореться з нею, що є ідеологічним лівацтвом (матеріалізація людини, відкидання духовності, боротьба із ієрархіями та природними ролями, тощо). Дуже гарно (власне гарно, але не зовсім правильно) ознаки фашизму вказав Умберто Еко. Але він, обдурений тоді ще не до кінця зрозумілими подіями початку та середини 20го століття, не заглянув в суть явища, і, тим більше, не спрогнозував, що з часом фашизм сам проявить свою лівацьку натуру, про яку прямо чи побіжно висловилися Арнольд Тойнбі, Іван Павлов («джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії»), Норберт Нойхауз, Джона Ґолдберґ, Джордан Б. Пітерсон чи Ален де Бенуа. І, хоч, багато перших ідеологів фашизму черпали своє натхнення у творах правих філософів, як то Фрідріх Ніцше чи Юліус Евола, сама ідеологія у своїй суті зародилася як реакційна та оманлива, тобто ліва (причому, як ідеологія лівої — Соціалістичної партії).

Відтак, до основних ознак фашизму належать:

1. Псевдотрадиціоналізм. Зацикленість на вибірковій традиційності (старій чи новопридуманій), втрата зв'язку із першоосновою, але культивування звичаю без його конечного розуміння - «звичай заради звичаю». Відтак, розвиток вчення неможливий, адже певну (вигідну фашистам) «правду» було оголошено раз і назавжди, і все, що можливо зробити - продовжувати повторення недозрозумілого «одкровення». Це зближує фашизм з семітським культом пророків («боже одкровення») і віддаляє від европейських політеїстичних язичницьких культів, які не мали кимісь даних / проголошених істин, а перебували у постійному розвитку, беручи натхнення у природності.

2. Ультраконсерватизм. Відмова від модернізму, розвитку, еволюції, поступу. Раз дана «правда» не може бути змінена, замінена чи переосмислена. Відкидання критики, адже критичність шукає відмінності, порівняння, що веде до модерності, поступу. У модерній культурі наукова спільнота вважає незгоду інструментом для заохочування розвитку вчення. Для фашизму незгода є зрадою.

3. Ірраціоналізм. Звичай заради звичаю. Дія заради дії. Ніякого критичного мислення, жодного сумніву. Раз дана «правда» не терпить запитань. Заперечення законів природи, спроби будувати «новий лад», при тому руйнуючи чи підміняючи природні основи суспільства. Звертання до емоцій, їхнє спрощення та чітка, хоч і непряма, реґламентація.

4. Ксенофобія та альтерофобія. Штучна гра на природних стадних рефлексах, на страху іншості. Семітська установка виключності, винятковості. Нав'язування спільного низького стандарту ідентичності, оголошення всіх інакодумців ворогами. Витворення явищ зовнішнього та внутрішнього ворога, з яким «потрібно невпинно боротися». Зациклення на конспіраціях, змовах.

5. Комплекс меншовартості. Постійна потреба у приниженні ворога, як «відплата за роки (століття, тисячоліття) принижень». Послідовники фашизму водночас мають відчувати і тиск ворога, і, що вони можуть його подолати (через постійну зміну риторики, ворог водночас є надто сильним і надто слабким). З комплексу меншовартості виходить надута «елітарність», яка проявляється через зневагу до слабших, чи тих, хто в силу обставин не дасть здачі. За типовою фашистською ідеологією, послідовник належить до «найкращого народу / класу в світі», члени організації чи партії є «найкращими громадянами», а кожен громадянин може (і навіть мусить) стати членом партії чи організації.

6. Перманентна / постійна війна. Немає «боротьби за життя», є тільки «життя для боротьби». Гіпертрофований і перекручений культ героїзму, причому героєм можна стати не завдяки постійному прижиттєвому чину, а внаслідок навіть безглуздої смерті, але во ім’я ідеї / нації / держави / бога, що відображає не героїзм природний, язичницький, а семітське мучеництво. Культ смерті також сублімується через питання сексу: сувора регламентація сексуальності, зосередження на окремих питаннях, нав'язування гіпертрофованих поглядів (наприклад, насаджування лгбт-ідеології). Боротьба націй, боротьба класів, боротьба ідентичностей як самоціль, але не як інструмент. Має алюзії до семітської ідеології радикального дуалізму, постійної боротьби «добра» зі «злом», в той час як язичництво зосереджене на питаннях гармонії / рівноваги та розвитку.

7. Тоталітаризм. Зрівняйлівка та колективізм. Зведення різноманітності особистостей, ідентичностей та народів до єдиного образу. Окремі особи не мають прав чи власної волі, є тільки народ / нація / держава / клас, неподільний і як результат концентрації «суспільної волі». Підміна «волі народу» волею керівників організації, партії. Масовий ідеологічний терор. Узурпація громадської думки: окремі діячі проголошують себе активістами, а потім виявляється, що вони і є «народ».

8. Новомова. Прості «квадратні» формулювання, табу та цензура, підміна та спрощення понять, з метою обмеження інструментів критичного мислення та контролю над семантичним полем.

Рідко буває «чистий» фашизм — зазвичай, він фраґментарний, частковий. Навіть кілька його ознак не можуть бути підставою для звинувачення у явищі, хоча ознакою тривожних тенденцій є. Це важливо розуміти, адже, як зазначив Умберто Еко, «хоча політичні режими можна скинути, а ідеології – розкритикувати та делегітимізувати, за режимом та його ідеологією завжди ховається спосіб мислення і відчуття, набір культурних звичок, туманність незрозумілих інстинктів та незбагненних потягів». Відтак, бентежать не тільки альтерофобія, ірраціоналізм, войовничість, тоталітарність різноманітних «антифашистів», ґендер-активістів, «борців за соціальну рівність» тощо, не тільки їхня новомова із словниками табуйованих / цензурованих «нетолерантних» слів, скільки мовчазливе потурання загалом. Виходить, цей загал є настільки слабким, що потребує і навіть заслуговує на «домінаторів», як квінтесенцію колективного фашизму.

Хунта буде?
.
зображення: частина обкладинки книги Джони Ґолдберґа «Ліберальний фашизм»
На згарищі

На згарищі | З повоєнних листів

щоразу, коли проходжу через той внутрішній двір в старій австро-польській частині міста, повертаю голову на сходи, з відчуттям, що там будеш стояти Ти. будеш курити цигарку, що мені ніколи не подобалося, мило і часом зніяковіло посміхатися, зустрічати обіймами і жартами. Ти завжди казала, що як мені буде нудно чи сумно, аби приходив до Тебе. і ти завжди знаходила для мене час, хоч скільки мала справ...
 
саме в тому дворі мені спало на гадку, що "злочинці і коханці завжди повертаються в одні і ті самі місця". саме той двір був місцем таємних і водночас публічних зустрічей...
 
я повертаю голову в сторону сходів. там, звісно, нікого нема. сходи спустіли. двір спустів. місто спустіло. 
 
Ти так і не пробачила мені мого вибору, з тягарем якого я ходжу досі. Ти не дала змоги вибачитися. зрештою, Ти вже ніколи не дізнаєшся, що Ти завжди будеш мило і часом зніяковіло посміхатися зі знимки, яку я ношу коло себе... 
 
ця війна надто багато забрала в кожного з нас...
 
© Борис Явір, «На згарищі: З повоєнних листів». 

ціхо

Борис ЯВІР. ЧИ БУЛА БОГИНЯ ДОЛЯ?

ЧИ БУЛА БОГИНЯ ДОЛЯ?
Борис ЯВІР
 
Ніякої "богині Долі" не існувало. Це твердження на моїй сторінці fb викликало доволі бурхливу реакцію у інтернет-спільноти зацікавлених у рідновір’ї / неоязичництві. Хтось з читачів не розумів, про що мова, хтось стримався з коментарями чи графічним позначенням емоцій, хтось активно підтримував, хтось опонував. Зав’язалася дискусія, ми обговорювали цитати про віру в долю із різноманітних джерел, паралелі з міфологій інших народів чи меґаетносів. Найбільшим доказом, який мав би переконати, що давні слов’яни вважали, що існує “богиня Доля”, був вислів, що [давні слов’яни] вірують у стрічу (долю). Він, можливо, би став остаточним, якби не контекст: вірити можна не тільки у когось (героя, божество), а й у щось (явище, закон, принцип, філософську категорію). В той час, коли Прокопій у 5 столітті н.е. писав, що “анти і слов’яни не вірили долі, але думали, що всі випадки залежить від світоправителя”, у пізніших джерелах вказано, що [слов’яни] “вірують у долю”. То ким чи чим була для слов’ян доля - персоніфікованою богинею, якій ставили кумири і приносили жертви, чи духовно-філософською категорією, явищем? Хто помилявся - Прокопій чи пізніші на тисячу років борці з язичництвом? 
 


Read more...Collapse )
ціхо

На згарищі | Ціна життя

 

Наступного разу з ґенералом ми зустрілися після перевороту. Його вигляд, а найбільше погляд, видавали глибоку втому. Нам принесли кави, він стояв коло вікна і мені вдалося зробити кілька вдалих знимок його силуету. 
 
- Знаєте, чого варте людське життя? Життя повнолітньої людини? - пан ґенерал дивився із свого кабінету на площу перед Галицьким палацом і випив трохи кави. - Дев'ять місяців в утробі матері, приблизно шістнадцять років виховання батьками, десять-дванадцять років навчання у школі, можливо у гімназії. Іноді - також чиєсь чи чиїсь життя: якщо при родах помре мама, чи дитиною ту людину ціною власного життя рятують від біди інші люди. Це ж стільки старань! І це все можна, зрештою, перевести у гроші - що і роблять аґенти із убезпечення. Але все відносне, бо приходить момент, коли людське життя вартує всього-на-всього одну кулю. При умові, що та куля буде влучною. Я завжди це пам'ятав. Тому все своє свідоме життя намагався, аби моє життя вартувало якомога більше невлучних куль...
 
© Борис Явір Іскра, «На згарищі»
ціхо

Борис ЯВІР. ПРИВИД ГАЛИЦЬКОГО СЕПАРАТИЗМУ

ПРИВИД ГАЛИЦЬКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Борис ЯВІР

Чи не від початків незалежності сучасної України, час від часу в засобах масової інформації поширюють міт про якийсь “галицький сепаратизм”. Про нього говорять політики та публіцисти, спецслужби час від часу когось навіть за це ловлять (але не кажуть ні імен-прізвищ, ні інших деталей). Вся активність зосереджується перед виборами з цілком помітною метою - залякати населення Галичини ймовірним власним самоусвідомленням, “присоромити” і добитися голосування за “правильних” політиків. Наприклад, за тих, хто потім буде давати дозвіл на знищення річок, парків, чи будівництво сміттєпереробних заводів і котелень з отруйними викидами в довкілля в межах житлової забудови міст. Чи є підстави боятися “галицького сепаратизму”?


Read more...Collapse )
ціхо

Генетично галичани ближчі до західних слов'ян, ніж до східних

мапа генетичної близькости за Y хромосомою (чоловіки).
загал чоловічого населення Галичини та південної Волині завдяки високим % карпатської, центральноевропейської та балканської компонент ближчий до хорватів, сербів і навіть чехів з сорбами, ніж до українців. загал українців ближчий до білорусів, поляків та росіян завдяки високим % евразійської та балтійської компонент.

Brak automatycznego tekstu alternatywnego.
Population History of the Dniester-Carpathians Evidence from Alu Insertion and Y-Chromosome Polymorphisms

відстань між галичанами U4 та загалом українців така сама, як між галичанами та понімеченими нащадками полабських словян G11, причому кубанці та смоленці галичанам навіть зовсім трішки ближчі, ніж українці та подоляни. про сіверян U2 годі і говорити. причому, поляки зі Щецина P6 (ті ж полабські словяни, поморяни) та з Варшави P7 настільки ж близькі галичанам, як українці. поліщуки та подоляни - генетично майже одне і те саме населення, і вони близькі українцям (населення середнього Подніпровя).

Brak automatycznego tekstu alternatywnego.
Two Sources of the Russian Patrilineal Heritage in Their Eurasian Context

також може зацікавити
"
R1a в Галичині"
"Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі в творах 16-19 столітть"
"Галичани – західні слов’яни?"


ціхо

Облак Осіян. ВОЛХВИ ОБРЯДОДІЇ І ДОСЛІДНИКИ ПРО ЗВИЧАЙ

ВОЛХВИ ОБРЯДОДІЇ І ДОСЛІДНИКИ ПРО ЗВИЧАЙ...
Облакъ Осіянъ

(Ініціативний допис)

Метою даного матеріалу є: сприяння діалогу між звичаєвцями, популяризація Звичаю, інформація для роздумів спрямована до прихильників, прибічників, адептів та аматорів як наслідувачів дохристиянської культури, нагода поліпшити свої знання та почати розвиватись. Думки дописувачів розташовані в алфавітному порядку безпосередньо за їх ім'ям. [...]

Obraz może zawierać: co najmniej jedna osoba

Список дописувачів:

1) Борис Явір Іскра 2) Віктор Фіалковський (Зореслав) 3) Віктор Грєбнєв (Яровит) 4) Валентин Долгочуб (Ведослав) 5) Олексій Поміркований 6) Велимир Піхота, 7) Світовит Пашник 8) Ярослав 9) Анатолій Ярошенко (Яровед)

Природність людського буття обумовлена вільним ходом розвитку породила Звичай. Він повсюдний – простий, непереборний, невмирущий, народжений зі світла сімейного вогнища первісних племен, які запалили свої домівки від древа, що спалахнуло блискавкою і завели навколо нього танець. Він джерело знань всього сущого – невпинний бурхливий потік мудрості про Всесвіт і його порядок. Посіяний на зорі віків він пробуджується в кожному з нас. Крізь Звичай ми чуємо голоси наших прабатьків, надихаємось їх містичним досвідом і духовністю, глибоким пізнанням любові і справжніх цінностей життя, відкриваємо себе заново, спостерігаючи за стихійними проявами сфер земних, намагаємось встановити баланс між існуванням людським, рослинним та тваринним світом. У кожного з нас своє бачення і осмислення традицій, тому ми усі дуже різні, хоч і рухаємось в одному напрямку, в одному потоці.
Read more...Collapse )
molfar

Boris JAVIR. RODZIMOWIERSTWO NA UKRAINIE



польською та українською мовами:
* * *
RODZIMOWIERSTWO NA UKRAINIE
Boris JAVIR

KRÓTKA HISTORIA RODZIMOWIERSTWA NA UKRAINIE

Rodzimowierstwo na Ukrainie - to kierunek religijny, oparty na nowoczesnej literaturze neopogańskiej. Jego celem jest "ożywienie rodzimej słowiańskiej wiary". Dla rodzimowierstwa słowiańskiego nieodłączna jest idea odrodzenia się wierzeń prasłowiańskich, których wyznawcy, zwłaszcza Ukraińcy, uważają za rdzenne wierzenia Słowian. Ucieleśnienie tej idei w różnych nurtach odbywa się na różne sposoby.Read more...Collapse )
molfar

Кривава січнева повня

.
31 січня жителі значної частини планети могли спостерігати так званий блакитний кривавий Місяць-велет.
.
Чому блакитний? Бо так називають другу в календарному місяці Повню. За барвою він, як завжди, - сріблястий на вигляд. В 2018 календарному році "блакитні" повні будуть у січні та березні.
.
Чому кривавий? Бо так називають Місяць під час його повного затемнення. Тінь Землі падає на Місяць, крізь земну атмосферу до Місяця пробивається лише червоне світло і він здається закривавленим.
.
Чому Місяць-велет? Так називають Місяць, що знаходиться в найближчій до Землі точці своєї орбіти - пригей. В той час він виглядає на 14% більшим і на 30% яскравішим, ніж зазвичай.
.
Збіг цих трьох явищ буває не часто: у західній півкулі така подія востаннє відбулася орієнтовно тому 150 років, а в східній - в 1980х роках.
.
На погляд вікканки Олени, «період місячних затемнень можна використати, щоб позбутися старого, а сонячні затемнення – для утвердження нового. Зазвичай вплив затемнень на людей відчувається протягом трьох днів до і трьох днів після затемнення. Під час затемнення можна за собою помітити емоційну нестабільність, необґрунтовані переживання та страхи. Період затемнення ідеальний для того, щоби щось "відрізати" від себе у духовній сфері те, що ламає ваше життя – погані звички, непотрібних друзів, проблемні стосунки, – і "перепрограмувати" себе і своє життя на краще. Також це час для аналізу своїх дій та думок.»
.
За словами астролога Велеслава, «День сьогодні особливий. Вато бути з тими, з ким бажаєте пов'язати долю і хто вам дорогий - досить навіть однієї доброї смски: кармічний зв'язок зміцніє! У дні затемнення варто зайнятися справами, проектами, але планувати тільки важливі справи. Не треба думати про погане. Варто сіяти насіння добра і любові в ці дні».
.
За принципом "косого січення" та принципом вшановування сезонних уособлень Землі на повні між сонцестояннями та рівноденнями, можна припустити, що на повню, найближчу до 1 лютого, в час кульмінації зими в північній півкулі, вшановується Морена. Морена - уособлення зимової Землі, періоду символічної смерті (сну) планети, коли вона зморена. Це час переходу до нового Початку, адже після очищення від всього віджилого настає нова весна. Основні риси періоду: заспокоєння, очищення, розчинення, перетворення. Період зими, змореної Землі в рунічному ряді позначає руна Іса: вона позначає зиму загалом, також період завмирання, протягом якого розвиток проходить приховано.
.
У слов'ян уособлення зимової Землі відома як Морена, Маржана, рідше Smrtka. В ірландців - Морріган (богиня війни, королева примар). Ім’я походить від давнього кореня *mr, що означає смерть, морок (з нього теж «мор», «мороз», «мерзнути», «марево», «примара», «кимарити», «хмара»). В галлів, наприклад, вшанування було перенесене на Імболк - Свято вогнів, святкування якого через ймовірну втрату алгоритму вичислення було закріплене за 1 лютого. У ці дні зима ніби повертає на весну, а в основі обрядів (символічних дій), що мають "помагати" зігріти світ після зими, є запалення вогню: свічок - вдома, ватр - надворі. В деяких місцевостях саме в ці дні відбувається так зване "спалення Морени".
обернув ся

Героїчна оборона Звенигорода від русів в 1146 році



В січні 1146 звенигородці під проводом воєводи Івана Халдійовича відбили об'єднане русько-польсько-половецьке військо.

Героїчна оборона Звенигорода від русів в 1146 році

Після того, як Ростиславичі в 1099 році вибороли Галичині остаточну незалежність від Русі, майже 50 років руські князі не лізли в Галичину. Нові спроби підкорити собі цю країну почалися після того, як Володимирко, князь галицький у своїх руках зосередив владу над всіма столицями Галичини (в 1141 році). Але у князя залишився родич-конкурент — його племінник. Він був вигнаний з краю, подався у Берладь (де отримав прізвисько “Берладник”), а тоді почав шукати протекції у князів руських. Це збіглося в часі зі спробами амбітного Володимирка захопити південь Волині, що розгнівало руського князя, для якого цей край був одним із ключових. Події розвивалися стрімко і спочатку не на користь для галичан: в 1144 році русько-чернігівсько-волинсько-смоленсько-турівсько-польське військо змусило Володимирка відмовитися від Волині та виплатити викуп, а зимою 1145–1146 років на тлі попередніх труднощів невдоволені спробами твердого правління Володимирка Володаревича галицькі бояри організували проти нього змову. Коли галицький князь виїхав на лови в Тисменицю, бояри запросили із Звенигорода-на-Дністрі його племінника Івана Ростиславича. Як спадкоємець Васильковичів цей князь мав більше прав на Галич (до 1141 року входив у Теребовлянське князівство), ніж його стрийко – спадкоємець Володаревичів (початково правив Перемишлем та Звенигородом). Володимирко три тижні штурмував Галич. Йому допоміг випадок: під час вилазки вночі Іван Ростиславич, захопившись, сильно віддалився від міських стін і потрапив в оточення. Йому вдалося прорватися в степ, а Галич мусив відчинити ворота перед Володимирком.

Іван Ростиславич знайшов притулок у київського князя Всеволода Ольговича. Це розлютило Володимирка. Він вторгся в руські землі і здобув Прилук. В тилу знову повстав Галич, і князь мусив повернути свої основні сили назад.

Всеволод зібрав київські, чернігівські, новгородські полки, половців і з цими силами виступив проти Володимирка. Не приймаючи бою, галицький князь відступав на захід, в Галичину. Польський король Владислав ІІ, незважаючи на власні проблеми, вислав русам допомогу. Всеволод Ольгович підійшов до Звенигорода-на-Білці і вирішив здобути цю давню столицю Володимирка дорогою до Галича.

В перший же день облоги його військо взяло укріплений посад.
На другий день віче звенигородців вирішило здати місто. Але посадник Володимирка Іван Халдеєвич схопив трьох найбільш бунтівливих городян, скарав їх на смерть, а розсічені навпіл трупи велів скинути з стін граду — аби не тільки жителі міста побачили, як галичани карають зрадників, а і руси. Городяни відчули рішучість залоги і стали оборонятися.
На третій день Всеволод кинув все військо на приступ. Штурм тривав з ранку до вечора, метальною артилерією вдалось запалити місто в трьох кінцях, але звенигородці справились з пожежами. Звенигород вистояв проти русів.

Незабаром важка хвороба звалила з ніг Всеволода Ольговича. Не маючи змоги здобути галицьку твердиню, він зняв облогу і почав відступати до Києва — Звенигород врятував Галичину. Галицький похід підірвав його здоров’я, через півроку князь помер. Одним із наслідків невдалої виправи також було вигнання Ольговичів з Києва. В той же час Володимирко знайшов примирення всередині своєї країни і вже зимою 1149–1150 років обложив міста Шумської волості, а в серпні 1150 року його велике військо тріумфально увійшло у Київ. Але це вже зовсім інша історія...

З річницею перемоги над завойовниками, галичани!
Перемагали і перемагати будемо!
Галичино, будь щаслива!
ціхо

Білий ґруник 2017 • 9

не тільки ми дивимося на зорі, а й зорі дивляться на нас.
боги минулого і боги майбутнього...



Read more...Collapse )

~спогади про Білий ґруник




обернув ся

Як галичани покарали зрадливого Ізяслава київського на Різдво 1158 року

 

22 грудня 1158 року галичани під проводом Ярослава Осмомисла разом з волинянами взяли Київ. 
 
Як галичани покарали зрадливого Ізяслава київського на Різдво 1158 року
 
Після того, як Ростиславичі в 1099 році вибороли Галичині остаточну незалежність від Русі, майже 50 років руські князі не лізли в Галичину. Нові спроби підкорити собі цю країну почалися після того, як Володимирко, князь галицький у своїх руках зосередив владу над всіма столицями Галичини (в 1141 році). Але у нього залишився родич-конкурент — його племінник. Він був вигнаний з краю, подався у Берладь (де отримав прізвисько “Берладник”), а тоді почав шукати протекції у князів руських. Це збіглося в часі зі спробами Володимирка захопити Волинь, що розгнівало русів, для яких цей край був одним із ключових. Події розвивалися стрімко і не на користь для русів: в 1144 році русько-чернігівсько-волинсько-смоленсько-турівсько-польське військо змусило Володимирка відмовитися від Волині та виплатити викуп, але вже у 1146 році Іван Халдеєвич, воєвода Володимирка, розбив об'єднане русько-польсько-половецьке військо під Звенигородом, у 1150 році Володимирко забирає собі південну Волинь, а в серпні того року спільно з Юрієм Довгоруким входять у Київ, в 1152 році Володимирко залишає за собою Волинь, а в 1154 році його син Ярослав під Теребовлею розбиває об’єднане військо земель руських та полчища чорних клобуків. Ярослав Осмомисл Галицький допоміг Ізяславу Давидовичу вокняжитись у Києві (1158), той запевнив галичан у своїй прихильності, але незабаром відмовив видати Івана Берладника і з намови князя володимирського сам зібрав військо на Галич. В той же час, його брат відмовляв його від такої зради та афери. 
 
Князь київський зібрав похід проти галичан (Літопис Руський): «[У] тім же році Ізяслав Давидович почав війну проти Ярослава проти галицького, добуваючи волості Іванові Ростиславичу, на прозвище Берладнику. ... А до Ізяслава приходила ж йому та вість із Володимира, що хотять, зібравшись, піти на нього до Києва. .... І став він слати [послів] до брата свого Святослава до Ольговича і до Всеволодовича Святослава, велячи їм піти з ним на Галич. ... Святослав же Ольгович слав до нього [послів] багато [разів], кажучи йому: «Брате! Кому ти домагаєшся волості — чи брату, чи синові? І добре б тобі не починати раті першим. ...» Але Ізяслав не послухав брата [і] рушив із Києва». Святослав тим часом послав услід за ним [тисяцького] Георгія Івановича, Шакушаневого брата. І догнав він його в [городі] Василеві, і став йому мовити: «Не велить тобі брат починати раті, а всіляко велить тобі вернутися». Ізяслав же з люттю відповів йому: «Відомо хай тобі буде, брате: я нізащо не вернуся, коли вже пішов. І се скажи, Георгію, братові Святославу: «Якщо ти сам [не] ідеш, ні сина [не] пошлеш, а мені бог дасть, [що] я добуду Галич, то ти тоді не жалкуй на мене, коли поповзеш із Чернігова до Новгорода!» І вельми пожалівся Святослав на це слово, яке йому повідав Георгій... А Ізяслав, дійшовши [до города] Мунарева, тут ждав синівця свого [Святослава Володимировича], бо його він послав був назустріч половцям диким, велячи їм поїхати до нього вборзі. Та прийшла йому вість, що Мстислав [Ізяславич], і Володимир [Андрійович], і Ярослав [Володимирович], і галичани ідуть до Києва. І [коли] був він коло [города] Василева, то тут догнав [його] Святослав, синовець його, з багатьма половцями. І звідти пішов він до Білгорода і, прийшовши до Білгорода, став на Київській путі. Мстислав же [Ізяславич] із двома братами ввійшов у Білгород. [І] стали [вої Ізяслава Давидовича] битися кріпко, приїжджаючи до города, а ті, з города виїжджаючи, билися завзято. Ізяславу тим часом прийшла більша підмога до Білгорода: прибув же до нього [хан] Башкорд із двадцятьма тисячами...» 
 
Незважаючи на підмогу половців та кріпкість воїв, галичани з волинянами виявилися сильнішими й Ізяслав з військами втік з поля бою, а союзники 22.XII 1158 вступили у Київ (Літопис Руський): «Мстислав же [Ізяславич], і Володимир [Андрійович], і Ярослав [Володимирович] увійшли в Київ місяця грудня у двадцять і другий [день]. Мстислав тоді забрав багато добра Ізяславової дружини — золота, і срібла, і челяді, і коней, і скоту, і все одпровадив [до города] Володимира. Мстислав при цім, і Володимир, і Ярослав послали [послів] по Ростислава [Мстиславича] у Смоленськ, запрошуючи його до Києва на стіл, бо вони раніш цілували були йому хреста, що «ми тобі його домагаємось».
 
Оскільки в літописі сказано, що Мстислав Ізяславич із союзниками галичанами захопили Київ 22 грудня (тобто, щоб тут бути уже на Різдво), а Ізяслав Давидович утік од Білгорода в ніч на 22 грудня (тобто 21 грудня фактично закінчилося його друге князювання в Києві), то, роблячи розрахунки назад (часові та просторові), можна твердити, що Ізяслав вирушив із Києва 6 грудня. Це було вельми шановане на Русі свято зимнього Миколи-чудотворця, і похід розпочинався традиційно, тим більше, що Миколай вважався покровителем Ізяслава та його гілки Рюриковичів. Очевидно, Ізяслав Давидович, у свою чергу, планував Різдво святкувати уже в Галичі. Але його планам не дано було здійснитися. Пішовши проти Ярослава Осмомисла Галицького, а також інших князів, він втратив престіл київський, на який було запрошено старшого з роду Рюриковичів — Ростислава Смоленського. 
 
Здобувши Київ, Ярослав, князь галицький, позбавив бунтівливого родича Івана Берладника підтримки, а також забезпечив собі спокій від руських зазіхань практично до своєї смерті - навіть один із найжорстокіших руських володарів — Роман Волинський боявся Ярослава. За свого правління Ярослав Осмомисл поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю, зробив Галичину могутньою державою, яка мала партнерські відносини практично з усіма сусідами, при дворі якої (ще за Володимирка) виховувався і деякий час проживав (за Ярослава) майбутній імператор Візантії, а сучасники писали, що Ярослав “на золотому престолі сидить”. 
 
З річницею перемоги над завойовниками, галичани!
Перемагали і перемагати будемо!
Галичино, будь щаслива!
капелюх

за дві ночі до грудневої суперповні...



1 ХІІ 2017, Тарнопіль, Галичина

Місяць велет (суперповня) – астрономічне явище, яке відбувається при збігу повні Місяця або молодика з перигеєм – моментом найбільшого зближення Місяця та Землі. В час суперповні з Землі можна бачити більший розмір місячного диска, ніж зазвичай.
обернув ся

Вбивство короля Русі під Звенигородом 1087 року

22 листопада 1087 року - дружинник Нерядець під Звенигородом вбив короля Русі Ярополка Ізяславича, відвернувши похід русів на Галичину. 



Вбивство короля Русі під Звенигородом 1087 року
 
Після того, як Ростиславичі намагалися захопити волинський престіл, напруга між ними та руськими князями зростала. Троє братів не претендували на престіл у Києві, але за ними в силу різних обставин закріпилися спочатку напівнезалежне Перемишлянське князівство, а тоді — Теребовлянське та Звенигородське. Старі образи не давали спокою Ярополкові, коронованому королю Русі, який, попри те, не міг сісти у Києві і мусів переховуватися від владних родичів — у ляхах. Після кількох років еміґрації, він повернувся з надією помститися Ростиславичам. 
 
Літопис про це повідомляє: "У рік 6595 [1087] Прийшов Ярополк із Ляхів і вчинив мир з Володимиром [сином Всеволода]. ... І, пересидівши кілька днів, пішов він до Звенигорода. І не дійшов він [до] города: простромив його проклятий [убивця] Нерядець, дияволом наущений і злими людьми. Князь же Ярополк лежав на санках, а він з коня шаблею проткнув його місяця листопада у двадцять і другий день. ... І втік Нерядець ... у Перемишль до Рюрика [Ростиславича]. А Ярополка взяли перед собою на коня отроки Радко, і Войкіна, і інші отроки і понесли його до Володимира, а звідти до Києва.".  
 
Смерть короля Ярополка (Радзивілівський літопис).
 
Враховуючи втечу дружинника-вбивці до Рюрика, старшого з братів Ростиславичів, підозра організації замаху на короля Русі впала саме на галицьких князів, незважаючи на те, що було достатньо більш охочих. Князь київський Всеволод, родич Ярополка, хотів їх покарати, організувавши похід на Перемишль, де правив Рюрик. Проте, військова виправа була невдалою, про що відомо із скупої літописної фрази: "У сей же рік ходив Всеволод до Перемишля.". Такими стриманими формулюваннями літописець позначав походи, що не досягли мети. Перемишль вистояв, зберігши напівнезалежний статус, а Рюрик там правив до своєї смерті в 1092 році.
 
Таким чином, в 1087 році ворохобні до Києва галичани під проводом Ростиславичів майже без боїв, а застосувавши передусім хитрощі, відстояли суверенітет Галичини та забезпечили своєму краю спокій від русів та мир на наступне десятиліття. 
 
З річницею перемоги над східними ордами, галичани!
Галичино, будь щаслива!